Всі новини

   8 травня в Українському інституті експертизи сортів рослин відбувся урочистий захід, присвячений Дню пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Цей день об’єднав у собі глибоку зворушливість, силу національного духу та щиру вдячність тим, хто виборов для нас право жити.

   Захід відкрив директор Інституту Сергій Мельник. Його слова, сповнені поваги, вдячності й рішучості, стали емоційним акордом єднання з поколіннями, які пройшли крізь вогонь Другої світової. У своїй промові він наголосив: пам’ять — не лише данина минулому, а обов’язок перед майбутнім.

   У стінах Інституту цього дня звучала особлива тиша — тиша, в якій говорили серця. Символом болю й надії є червоний мак — квітка, що стала вічним знаком пам’яті. У хвилині мовчання кожен думкою був поруч із тими, хто не повернувся, хто віддав життя за волю.

   Особливо проникливою стала історична частина заходу. Світлана Васьківська провела глибокий екскурс у події, що залишили шрами на тілі людства. Вона не лише згадала факти — вона оживила історію через долі, крізь які відкривалася велич українського народу. Йшлося про мільйони знищених життів, про зруйновані міста, про долі остарбайтерів, солдатів, дітей війни. Вона нагадала: Україна була не лише учасницею — вона стала жертвою і героєм одночасно.

   Зворушливо і глибоко пролунали листи — від солдатів до матерів і від матерів — у небо. Відчуття присутності кожного з героїв було майже фізичним. Ці слова — про любов, про прощання, про вічне «чекаю».

   У рамках заходу прозвучали й суворі нотки сучасності. Було згадано події 2014 року, анексію Криму, перші бої на Сході. І, звичайно, день 24 лютого 2022 року — день, який поділив життя на «до» і «після». У кожному слові — біль, правда і непохитна віра в перемогу.

   Наймолодші учасники заходу — діти — стали символом майбутнього. Їхні вірші, дитячі, щирі, проникливі — стали тим світлом, заради якого ми зобов’язані пам’ятати, берегти і боротися.

   Завершився захід покладанням квітів до пам’ятника загиблим. Без пафосу, без гучних слів — лише серце, тиша й квіти, які стали знаком безмежної вдячності.